ОСІНЬ

Л. Могилянская

Ось і осінь... Стук копит бадьорий...
Марить сад шипшиновим кущем.
Ми скарбницю літа тільки вчора
Відмикали золотим ключем.

Тільки вчора блискавки зухвалі
Павутинням в небо уп'ялись.
А сьогодні — вітер на каналі
Жмутками розкидав жовтий лист.

А сьогодні — чіткість дум прозорих,
І осіння глибина очей,
І ясна сталевість слів бадьорих,
Творчих днів і зоряних ночей.

Осінь — осінь! Глянь но, скільки сили
В міцно стиснених її вустах!
Як шалено розгортають крила
Ранішні вітри в її полях!

Налетять, пригорнуть, поцілують,
Полум'я розвіють прапорів.
Юних і сміливих загартують
До останніх сонячних боїв...

В жовтих травах скам'янілі роси.
Хай колись розтопить їх весна...
Переможемо з тобою, осінь!
— Можемо! — несе мені луна...